Новини

30-11-2015

Спецконфіскація по-новому: незважаючи на гарантії, захист прав власності під загрозою

Спецконфіскація по-новому: незважаючи на гарантії, захист прав власності під загрозою

Юрій Петренко, партнер, адвокат, керівник практики міжнародного арбітражу та судового процесу

Розширення умов застосування спеціальної конфіскації, а також неоднозначні повноваження Нацагентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, можуть спричинити порушення гарантій захисту прав власності. Спори, швидше за все, закінчаться або в Конституційному Суді України, або в Європейському суді з прав людини.

Пакет законів, спрямований на формування нової антикорупційної політики, складається з закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні», «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні»,«Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів».

Законодавчі зміни, незважаючи на заявлену прозорість і боротьбу з корупцією, можуть мати зворотний ефект. Насамперед, це стосується активів осіб, побічно пов’язаних з підозрюваними, обвинуваченими чи засудженими за корупційні злочини.

Так, якщо попередня редакція ч. 4 ст. 96-2 КК чітко встановлювала зв’язок третьої особи із злочином: «якщо особа, яка прийняла майно, знала або повинна була знати про те, що таке майно отримано внаслідок вчинення злочину», то тепер цілком можуть постраждати і особи, що не мають ніякого відношення до злочинів , у зв’язку з якими ст. 96-1 КК встановлює можливість застосування спецконфіскаціі.

Згідно з оновленою редакцією норми, спецконфіскація може бути здійснена у випадках, коли третя особа отримала від підозрюваного, обвинуваченого або засудженого майно безкоштовно або набула його за ціною значно нижче ринкової або знала або повинна була знати, що мета передачі майна – ухилення від конфіскації.

І хоча нова редакція містить норму, згідно з якою спецконфіскація не може бути застосована до майна, що перебуває у власності добросовісного набувача, тим не менш, факт безкоштовного отримання майна або придбання за заниженою вартістю не може оцінюватися як доказ несумлінності набувача. Крім того, навіть якщо особа знала про те, що майно попереднього власника було придбано незаконним шляхом, на практиці довести це дуже складно, особливо якщо покупка здійснювалася за ринковою ціною.

У кожному разі при складанні, наприклад, договору купівлі-продажу нерухомості контрагентам варто більш уважно підходити до питання оцінки її вартості та вказівкою ціни договору. Хоча і тут тепер все може виявитися не так просто.

Так, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, наділене новим законом досить широкими повноваженнями. Зокрема, воно може (ст. 10 Закону) подавати позови про визнання договорів недійсними, отримувати будь-яку інформацію (в т.ч., що становить банківську таємницю), запитувати відомості поза зв’язком з конкретним кримінальним провадженням і навіть без пояснення причин. Разом з тим, агентство не може самостійно здійснювати оцінку активів. Для цього воно буде залучати інші компанії, які мають оптимізувати процес управління. Чітких критеріїв і принципів оцінювання арештованих активів, а також відбору суб’єктів, які будуть цим займатися, також не передбачено, що дає підстави для сумнівів в об’єктивності та прозорості реалізації процедури оцінки на практиці.

Стаття 1 Додаткового протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 20.03.1952г. гарантує кожній фізичній і юридичній особі право мирно володіти своїм майном. У справі Маркс проти Бельгії ЄСПЛ вказав, що дана стаття спрямована на захист від неправомірного позбавлення майна. У контексті українських змін до законодавства варто підкреслити, що в право на повагу власності входить і поняття його збереження. Наприклад, якщо Нацагентство помістить на банківському рахунку кошти і банк незабаром ліквідують, фізична особа, у разі зняття арешту, зможе отримати тільки суму, що не перевищує 200 тис. гривень. В даному випадку неможливо говорити про адекватний захист права власності. У справі Спорронг і Лоннрот проти Швеції Суд постановив, що при застосуванні арешту держава повинна враховувати справедливий баланс між інтересами суспільства і правами окремих осіб.

Орієнтиром для закону про спецконфіскаціі послужила Директива про заморожування і конфіскації знарядь злочинів та доходів, отриманих злочинним шляхом в Європейському союзі, схвалена 3 квітня 2014 року. Тим не менш, український варіант, схоже, не зможе стати її повним аналогом без внесення доповнень, які матимуть більш чіткі установки при визначенні нових повноважень органів державної влади.

Істотні прогалини в законодавстві обов’язково стануть причиною не одного гучного судового розгляду. Крапку в розумінні меж застосування спецконфіскаціі можливо буде поставлена ​​у Конституційному Суді України, адже Основний Закон як і раніше вважає право приватної власності непорушним. Та й перспективи позовів про неправомірний арешт та конфіскацію майна в Європейському суді з прав людини також цілком прогнозовані.

Усі новини