Новини

13-01-2016

Процесуальні норми ГПК дають можливість суддям не розглядати позови

Процесуальні норми ГПК дають можливість суддям не розглядати позови

Повернення суддею позовної заяви — річ неприємна для будь-якого юриста. Це години робочого часу і стоси паперу, змарновані через власну необачність. Утім, іноді буває так, що суддя вишукує зачіпки, аби не розглядати нецікаву або надто складну для нього справу. У такому разі змагатися доводиться вже із суддею.

Як цьому запобігти – з’ясовував у статті «Була б заява» юрист АО «Спенсер і Кауфманн» Володимир Волянський («Закон і Бизнес», №1-2/2016).

Без права на помилку

Проблема безпідставного повернення позовних заяв судами першої інстанції постає більш гостро в господарському процесі. Так, процесуальні кодекси містять статті, які регулюють цей порядок і визначають умови, за яких суд вправі винести ухвалу про повернення позову. Проте якщо Цивільний процесуальний кодекс і Кодекс адміністративного судочинства дозволяють залишати позовну заяву без руху, внаслідок чого в сторони є можливість у встановлений строк усунути виявлені недоліки й продовжити розгляд справи в межах цього провадження, то Господарський процесуальний кодекс категоричний: він узагалі не дає права на помилку.

Процедура подання позовної заяви в господарському процесі виглядає так: сторона подає позов до канцелярії суду, він реєструється в системі, система присвоює справі номер та визначає суддю, а далі суддя аналізує оформлення поданого позову на предмет дотримання вимог законодавства. І, зважаючи на те, що ці вимоги на сьогодні є недостатньо чіткими, це створює великі можливості для зловживань. Адже для всіх недоліків позовної заяви ст.63 ГПК передбачає один наслідок: «Суддя повертає позовну заяву й додані до неї документи без розгляду».

І хоча це не перешкоджає повторному зверненню з нею після усунення допущеного порушення, однак наступного разу автоматизована система розподілу справ може визначити вже іншого суддю, який розглядатиме позов «з нуля». При цьому немає жодних гарантій, що позовна заява не буде повернута і вдруге, і втретє.

Зачіпки для законника

Причини безпідставного винесення ухвали про повернення позовної заяви різні: надмірна завантаженість, складність справи для конкретного судді, просто невдалий день. Тим більше що закон дає судді таку можливість…

Наприклад, як неподання доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі (п.4 ч.1 ст.63) може бути витлумачено недотримання вимог оформлення документа про сплату судового збору, що визначені листом головного управління Державного казначейства в м.Києві. Суд також може встановити, що платіжне доручення підписане неуповноваженими представниками банку, оскільки назви їхніх посад звучать недостатньо переконливо. Виходом із такої ситуації, на наш погляд, є долучення до позовної заяви довідки про підтвердження зарахування надходжень від сплати судового збору, яка видається судовою адміністрацією.

Ще однією підставою для повернення може бути неподання доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви й доданих до неї документів (п.6 ч.1 ст.63). Якщо ви зазначили в описі вкладення, що відправляєте позовну заяву з додатками, будьте готові до того, що суд раптом не зможе встановити, що саме із додатків позивач направляв відповідачу листом. Детальне заповнення опису вкладення в більшості випадків дозволить зберегти і час, і нерви, але не є гарантією неповернення позову. Адже якщо документи протилежній стороні було відправлено в один день, а позов подано в наступний, це також може викликати сумніви в дотриманні вимог законодавства.

Посилання в позовній заяві на більш ніж один договір може наштовхнути суддю на думку, що кожен з таких договорів має свій зміст, суб’єктний склад і підстави виникнення. А це вже порушення правил об’єднання вимог (п.5 ч.1 ст.63), і сумісний розгляд цих вимог, звичайно ж, перешкоджатиме з’ясуванню прав і відносин сторін, а також суттєво ускладнить вирішення спору.

Суд також може вважати, що якась обставина, викладена в позовній заяві (яка, на вашу думку, не надто важлива для вирішення справи по суті), повинна підтверджуватися відповідними доказами (п.3 ч.1 ст.63). Іноді навіть здається, що судді діють за принципом «Була б позовна заява, а підстава для повернення знайдеться».

Протидіяти зловживанню

Цілком логічно у згаданих випадках звертатися з апеляційною скаргою на ухвалу про повернення позовної заяви. Тим більше що безпідставне повернення судами першої інстанції позовних заяв у переважній більшості апеляцією скасовується. Але тут необхідно зважати на те, що оскарження такої ухвали в апеляційній інстанції затягує розгляд справи мінімум на два—чотири тижні. При цьому відповідач не позбавлений права додатково оскаржити рішення апеляційного суду до касації, а це новий виток затягування. До того ж після скасування ухвали про повернення справа залишається на розгляді в того ж судді, який раніше уже не виявляв особливого бажання її опрацьовувати. Звісно, це може мати негативні для сторони наслідки при вирішенні спору по суті.

Оптимальним варіантом розв’язання проблеми була б уніфікація процесуальних норм і запровадження в господарському процесі інституту залишення позовної заяви без руху. Це б дало сторонам час для усунення недоліків. І хоча це не приведе до повного подолання проблеми, але неабияк знизить можливості для зловживань з боку суддів.

Наявність формальних підстав для повернення заяв не повинна бути причиною нехтування принципами справедливості, доступності правосуддя та процесуальної економії. Як судді зацікавлені в розв’язанні проблеми зловживання сторонами процесуальними правами, так само і сторони зацікавлені в недопущенні зловживань з боку суддів. Юристи мають змагатися між собою, а не із судом.

Усі новини